Головним джерелом давньоіндійської філософії вважаються веди (Тобто «знання») – священні книги, написані приблизно в XV-VI ст. до зв.
від санскр. जिन, jina?, «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно VI столітті до зв. е., яке заперечує авторитет вед і перевагу спадкової касти священиків.
Філософія Стародавньої Індії спирається на релігійну традицію Вед, давньоіндійського епосу, індуїзму. Однак у Індії виникає й цілком самостійне релігійно-філософське вчення — буддизм, де немає місця сонму індійських богів, а лише приписи до праведного життя.
Ми зосередимося переважно на класичному періоді індійської філософії, і в рамках цього періоду виділимо три етапи: ведичний, епічний, класичний (II-V ст. н. е.).